Конфуцій і його вчення: основи традиційної китайської культури

Кун Фу-Цзи або, в європеїзованою формі, Конфуцій - це китайський філософ, ім'я якого стало прозивним. Воно символізує основні положення культури

Піднебесної. Можна сказати, Конфуцій і його вчення є надбанням китайської цивілізації. Філософ був оточений пошаною навіть в комуністичні часи, хоча Мао Цзедун і намагався протиставити йому власні теорії. Відомо, що головні ідеї своєї державності, соціальних відносин і взаємозв'язків між людьми традиційний Китай побудував саме на основі конфуціанства. Ці принципи були закладені ще в шостому столітті до нашої ери.

Конфуцій і його вчення стали популярні поряд зфілософією Лао-Цзи. Останній в основу своєї теорії поставив ідею про загальне шляху - «дао», за яким той чи інший спосіб рухаються як явища, так і живі істоти, і навіть неживі речі. Філософське вчення Конфуція є повною протилежністю ідеям Лао-Цзи. Його не надто цікавили абстрактні ідеї загального характеру. Все своє життя він присвятив розробці принципів практики, культури, етики та політики. Його біографія говорить нам про те, що філософ жив в дуже бурхливий час - так звану «Епоху борються царств», коли людське життя і добробут цілих соціумів залежали від випадку, інтриг, військової удачі, а ніякої стабільності навіть і не передбачалося.

Конфуцій і його вчення стали настільки відомимитому, що мислитель фактично залишив недоторканою традиційну релігійну мораль китайців, лише надав їй раціоналізовані характер. Цим він спробував стабілізувати як громадські, так і міжлюдські взаємини. Він побудував свою теорію на «п'яти китах». Основні принципи вчення Конфуція - «Жень, І, Лі, Чжи, Синь».

Перше слово приблизно означає те, щоєвропейці перевели б як «людяність». Однак ця головна конфуціанська чеснота більше схожий на вміння жертвувати власним благом заради суспільного, тобто поступатися своїми інтересами заради інших. «І» - це поняття, яке поєднує справедливість, обов'язок і почуття обов'язку. «Лі» - необхідні в суспільстві і культурі обряди і ритуали, які надають життю порядок і фортеця. «Чжи» - знання, необхідне для управління і підкорення природи. «Синь» - це довіра, без якого не може існувати справжня влада.

Таким чином, Конфуцій і його вченнялегітимізували ієрархію чеснот, що виходить, на думку філософа, прямо із законів небес. Недарма мислитель вважав, що влада має божественну сутність, а правитель - прерогативи вищого істоти. Якщо держава міцно, народ благоденствує. Саме так вважав він.

Будь-правитель - монарх, імператор - є«Сином Неба». Але так можна назвати лише того пана, який не чинить свавілля, а виконує накази небес. Тоді і божественні закони будуть поширюватися на суспільство. Чим цивілізованіше суспільство і рафінована культура, тим вони далі відстоять від природи. Тому мистецтво і поезія повинні представляти собою щось особливе, вишукане. Як вихована людина відрізняється від первісного, так і культура відрізняється від похабства тим, що не оспівує пристрасті, а привчає до стриманості.

Ця чеснота не тільки корисна в сімейних ісусідських відносинах, але і хороша для управління. Держава, родина (особливо батьки) і суспільство - ось про що повинен думати насамперед член соціуму. Власні ж пристрасті і почуття він зобов'язаний тримати в строгих рамках. Вміти підкорятися, слухати старших і вищих і примирятися з реальністю повинен будь-яка цивілізована людина. Такі коротко основні ідеї знаменитого Конфуція.