Кожен кулик своє болото хвалить, або Де добре жити в Росії

Якось на одному з Гавайських пляжів опинилисяпоруч житель міста Сочі, москвич, ростовчанин і сибіряк. Мружилися на сонечку, потягували безалкогольні і не дуже напої, шукали, про що б поговорити. Першим не витримав москвич.

- Ех, не повезло, вам, хлопці. Ось ніби все в Росії живемо, а у нас в Москві краще, ніж у вас.

- З чого це? - відразу ж стрепенулися жителі півдня.

- Рівень життя у нас найвищий. Газет хіба ви не читаєте? - зарозуміло відповів москвич.

- Ну, газети газетами, хіба мало, що пишуть. А ось, де добре жити в Росії, так це у нас, на Чорному морі. Хвилі теплі, ласкаві, фрукти самі з землі ростуть. Зими ніколи не буває. Можна і в теплі країни не їздити, хіба так, для екзотики, - не погодився сочінец.

- Влітку +40, взимку дощі ллють: тоскно, - долучився до розмови сибіряк. - Ось у нас, якщо зима - так зима: сніг, мороз, сонце. У тайзі: шишки, гриби, звірі. На болотах - ягоди різні. Я навіть і не сумніваюся: де добре жити в Росії, так це у нас, в Сибіру. Тут тобі і повітря, і екологія, - спокійний житель сибірських просторів говорив задумливо і навіть трошки ліниво.

- Це де добре жити в Росії? - гарячий ростовчанин навіть підвівся з лежака і заговорив голосно, емоційно. - Правильно, в Сочі - море. Брудна, народу повно. Ти подивися на цей ось пляж і свої згадай. Їх що, зовсім не прибирають? А готелі? Ніч в готелі коштує стільки, скільки тиждень в Єгипті. Зате обслуговування ... - ростовчанин гидливо скривився. - Та й клімат не краще. Гаразд, влітку, а взимку? Скільки разів у вас дроти обривало? Дощ, сльота. У Сибіру літа зовсім немає, зате гнусу повно. Про Москві взагалі не говорю: сноби і «гламури» простих людей за людей не вважають. Помідор один стоїть, як півзарплати двірника. Та й які у вас помідори? Китайські? З хімікатами? А пробки? А зміг? Чи то справа у нас, в Ростові! Влітку - спека, взимку - сніг, мороз. Навесні від квітучих садів навіть в центрі міста запах стоїть. А восени і гриби, і фрукти ... Рай, та й годі. Ні, коли де добре жити в Росії, так це у нас, в Ростові. Ну, може ще в Краснодарському краї. Але там зими немає, - ростовчанин кинув погляд у бік сочинця, якого за день до цього вважав земляком.

- Яка різниця, де жити? У Росії - добре. - Спокійний тон сибіряка трохи остудив південний запал попереднього оратора. - Мені ось в Сибіру добре. Я нашу тайгу ні на яку столиця не проміняю. Йому, - сибіряк махнув рукою в бік москвича, - без своїх клубів, без пробок не прожити. Кожному своє, - сибіряк відвернувся, як би даючи зрозуміти, що думка його остаточно, і ніяких заперечень він слухати не має наміру. Пару хвилин стояла тиша. Туристи дивилися по сторонам. Навколо них снували торговці екзотичними сувенірами, плескалися сині хвилі, то голосніше, то тихіше звучала чужа, разноязикая, але незнайома мова.

- Так, жити краще в Росії, - зітхнув сочінец. - Набридло тут. Екзотика, ... її, - додав він міцне, зовсім не друковане слівце. - Додому хочу, набридло, - немов образившись на когось, він різко встав, схопив рушник і відправився геть з пляжу. Решта мовчки дивилися йому вслід. Росію любили вони все, і, за великим рахунком, сперечатися не було про що. Та й набрид усім екзотичний курорт. Хотілося до себе додому, до улюблених капців і телевізору. Так що суперечка згас сам собою.